Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава:
чорні робочі долоні, стрижена голова,
зранку стоять на зупинках, неприкаяні, як пірати –
тимчасова адреса, країна напівжива.
Мають свої страхи, шанують свій закон,
не потребують змін, сміються із заборон.
Які можуть бути зміни в тому, чого не існує,
і які заборони можуть бути під час похорон?
А ось твій, Маріє, син говорить дивні слова,
бачить різні знамення, чинить різні дива,
стверджує нам уперто, що сила в любові,
так ніби саме з любові росте трава.
Говорить, що жодні закони не мають ваги,
що всі наші страхи примарні, наче сніги,
що вороги між нас лише тоді й виникають,
коли ми самі поводимось, як вороги.
Але ми самі знаємо своїх ворогів.
Знаємо, скільки їх снує вздовж берегів,
скільки їх працює на наших заводах,
скільки їх звертається до наших богів.
Хто їх привів, скажи, на наші поля?
З якого дива їх терпить наша земля?
Чому наші діти, скажи, повинні дивитись
до аусвайсів їхніх – хто вони й звідкіля?
Свобода тримається на трьох китах:
ринок, демократія і кулі в животах.
Іноді просто на кулях в животі.
Зараз розповім, як це буває в житті.
Герої епопеї,
два бердичівські євреї,
креативили в Голландії
фінансові ідеї:
береш кредит,
купуєш аудит,
і хай доводять, хто з вас бандит.
Ділились по совісті, наче брати,
є куди рости,
коли рубаєш хвости.
Чесна праця,
нескорена нація,
вас вітає українська еміграція.
«Камон, мен,
давай без імен.
Що ти як артистка театру «Ромен»?
Торгуєшся тут, як готельна проблядь.
В нас у Бердичеві так бізнес не роблять».
Готують проплату. Проводять транш.
За пару тижнів добили ганж.
Знищили колекцію марочних вин –
чекають з батьківщини добрих новин.
«Камон, мен, давай без імен.
Що ти устроїв тут оперу «Кармен»?
Давай, босяк, це по ходу твій косяк.
Без потреби після себе залишати висяк.
Хей, ліміта, в тебе шанс – один зі ста.
Пересидиш на Анталії різдвяні свята.
Бабки можете залишити собі.
Успіху вам у суспільній боротьбі».
То в чому ж, питається,
загадка ця?
Загадка виключно у волі творця.
І коли ми співаємо свої псалми,
він дивиться на нас із космічної пітьми.
твої пальці пахнуть канабісом
а твоя шкіра пахне папером
знайомство наше схоже на казус
стосунки наші – чиста афера
розмови наші фіг перекажеш
а танці наші просто порнушні
на що не глянеш – усе як казус
кому не скажеш – усі сміються
ну бо кохання таке комічне
як клоунада як цирк на дроті
хоч шал любові – сюжет одвічний
де рулять світом потреби плоті
потреби плоті – сум'яття духу
гормони грають – притомність гасне
і з адекватністю зовсім глухо
це справді смішно але прекрасно
бо ми безумству безтямно раді –
нічого наче й не треба більше
і я вдихаю тебе мов ладан
і проступають на шкірі вірші
Тому що ніколи тебе не вирвеш,
ніколи не забереш,
тому що вся твоя свобода
складається з меж,
тому що в тебе немає
жодного вантажу,
тому що ти ніколи не слухаєш,
оскільки знаєш і так,
що я скажу,
тому що в цій мові не лишилось
жодних нормальних слів,
тому що синтаксис,
який нас рятував,
давно застарів,
тому що, повіривши одного разу,
будеш вірити до кінця,
тому що мені саме тепер
не вистачає
твого імені та лиця,
я не дам тобі жити так,
як ти хотіла – мені на зло,
ніби я не зупиняв для тебе кров,
ніби нічого і не було,
я все одно спробую хоча б якось
тобі допомогти,
я все одно все зіпсую,
все одно досягну мети.
credits
released November 29, 2021
Слова Сергія Жадана та Юрія Іздрика
With pieces from outstanding players in the UK jazz scene, "London On Key" is like stumbling into the world's coolest piano bar at 3 am. Bandcamp New & Notable Mar 29, 2018
